18,3 мільйони квадратних метрів і жодної копійки прозорості: як Мінвідновлення рахує дороги замість грошей

Міністерство з відновлення інфраструктури оголосило про завершення ремонту ділянки М-06 Київ–Чоп на Закарпатті і заодно підкинуло красиве кругле число: з початку року відновлено 18,3 мільйона квадратних метрів дорожнього покриття по всій Україні. Звучить вражаюче. Але спробуймо розібратися, що за цією цифрою насправді стоїть — і чому вона більше схожа на піар-звіт, ніж на звіт про витрачені кошти. Перше питання, яке має виникнути у будь-якого аналітика: скільки це коштує? Вартість квадратного метра дорожнього покриття в Україні, залежно від типу робіт, товщини шарів і регіону, коливається від 800 до понад 3000 гривень. Навіть якщо взяти нижню межу — 800 грн/кв. м — то 18,3 мільйона квадратних метрів дають суму в 14,6 мільярда гривень лише за базовими нормативами. За реалістичнішою серединною оцінкою у 1500 грн/кв. м — це вже 27,5 мільярда. Де ці гроші? З яких джерел фінансування? Яка частка — державний бюджет, яка — міжнародна допомога, зокрема кошти ЄС, ЄБРР або Світового банку? Міністерство про це мовчить. Натомість нам дають квадратні метри — одиницю виміру, яку неможливо перевірити без виїзду на місце. Друге питання: яка якість цих відновлених покриттів? Українська практика дорожнього будівництва останніх десяти років рясніє прикладами, коли «відремонтована» дорога розсипалась через першу зиму. Гарантійні зобов'язання підрядників існують на папері, але механізм їх реального виконання — прокуратура це підтвердить — працює вкрай слабко. Хто підрядник на ділянці М-06 біля Глибокого? Яка сума контракту? Чи проходив тендер у системі Prozorro, і якщо так — чи не був він написаний під конкретного виконавця? Третє питання — і тут стає ще цікавіше — пов'язане з географією. Закарпаття. Регіон, який не перебуває під активними бойовими діями, але традиційно є зоною підвищеного інтересу з боку місцевих і центральних чиновників до інфраструктурних контрактів. Транскарпатська корупція в дорожній галузі — не таємниця: кілька резонансних справ за останні роки фіксували схеми завищення кошторисів, використання неякісних матеріалів і «паперових» субпідрядників. Чи є підстави вважати, що цього разу все інакше? Можливо. Але за відсутності відкритої деталізованої звітності — довіряти цифрам наосліп не можна. Окремо варто поставити питання про пріоритетність. Дніпропетровщина 4 вересня зазнала масованого ракетного удару по Дніпру та Кам'янському. Це означає нові руйнування інфраструктури, нові об'єкти відновлення, нові тендери. Щоразу після масштабних обстрілів у бюджеті з'являється нова підстава для позапланових витрат і спрощених закупівель — а саме спрощені процедури є найбільш корупційно вразливими. НАБУ і ДАСУ вже неодноразово фіксували, як «воєнна необхідність» ставала прикриттям для відверто непрозорих контрактів. Чи будуть закупівлі після нових ударів відкритими — велике питання. Тепер подивимось на загальний контекст. Демографічна криза, про яку говорить останній рейтинг народжуваності — Україна серед найгірших у світі — безпосередньо пов'язана з тим, як держава витрачає гроші. Якщо кожна гривня відновлення інфраструктури реально потрапляє в об'єкт, а не в кишені посередників, — це робочі місця, це зарплати, це мотивація залишатись або повертатись. Якщо ні — це відтік, це недовіра, це черговий аргумент для молодої людини емігрувати. Тому питання «куди пішли гроші з дорожніх тендерів»