Олег Северин

Головна фінансова новина тижня пройшла майже непомітно на тлі графіків відключень і курсу долара. А дарма — бо вона розповідає про щось набагато серйозніше, ніж чергові погодинні ліміти. Україна не отримала повну суму першого траншу оборонного кредиту ЄС у розмірі 6 мільярдів євро. Причина: Київ подав понад 250 контрактів на закупівлю вітчизняних дронів із запізненням. Зупиніться на цій цифрі. Двісті п'ятдесят контрактів. Не один, не десять — двісті п'ятдесят. Це не технічна помилка одного клерка. Це системна проблема в організації закупівельного процесу на рівні, де ціна кожного збою вимірюється мільярдами євро та реальними втратами на фронті. **Що таке цей кредит і чому затримка критична** Оборонний кредит ЄС у €6 млрд — це не гуманітарна допомога і не грант. Це цільовий інструмент, прив'язаний до конкретних закупівель конкретних систем озброєнь. Умова проста: хочеш гроші — подай підтверджені контракти вчасно. Брюссель відкриває транш після верифікації документів. Логіка прозора, адміністрування передбачуване. Київ цю умову не виконав. І зараз частина траншу — на паузі. Що означає «на паузі» в реальних цифрах? Якщо йдеться навіть про 20-30% від €6 млрд — це від 1,2 до 1,8 мільярда євро, які не надійшли у заплановані терміни. В умовах, коли енергосистема критично пошкоджена і країна сидить без світла, а ЗСУ потребують безперервного постачання дронів, кожен тиждень затримки — це не бухгалтерська абстракція. **Де зламався процес** Питання, яке ніхто публічно не ставить: хто конкретно відповідає за подачу цих 250+ контрактів? Яке міністерство, яке відомство, яка посадова особа? Міноборони? Мінстратегпром? «Укроборонпром»? Чи це розпорошена відповідальність між кількома структурами, де зрештою не відповідає ніхто? Запізнення одного контракту — форс-мажор. Запізнення двохсот п'ятдесяти — це або критична некомпетентність у побудові процесів, або щось гірше. Бо «щось гірше» в закупівельній логіці виглядає так: контракти оформлялися заднім числом, умови узгоджувалися після факту, документація підганялася під вже прийняті рішення. Таке буває, коли фінансові потоки і реальні постачання живуть у паралельних реальностях. ЄС, очевидно, цю невідповідність побачив. Звідси — пауза. **Дрони: найбільш непрозорий сегмент оборонних закупівель** Варто нагадати контекст. Ринок військових дронів в Україні — це зараз один із найменш прозорих секторів оборонних витрат. Тут діють десятки виробників, від великих держпідприємств до малих приватних компаній. Ціни на однотипні вироби різняться в рази. Технічні характеристики в тендерній документації часто сформульовані так, щоб відповідав єдиний постачальник. Саме в цьому сегменті Рахункова палата та антикорупційні органи фіксували найбільше питань протягом останніх двох років. І саме тут — 250+ контрактів, поданих із порушенням термінів до Брюсселя. Співпадіння? Можливо. Але аналітик зобов'язаний запитати: чому саме дрони? Чому саме ці контракти не вкладалися в терміни? Що було в цих контрактах таке, що вимагало додаткового часу на оформлення? **Що показує курс і що він приховує** На цьому тлі НБУ радісно повідомляє про зміцнення гривні: долар подешевшав на 24 копійки, євро — на 6. Гарна новина для зведення. Але курс гривні сьогодні тримається переважно на зовнішніх надход

Україна не отримала повний перший транш оборонного кредиту ЄС на 6 мільярдів євро — Київ подав понад 250 контрактів на закупівлю дронів із запізненням. Питання просте: хто відповідає за строки подачі документів і чому процес, від якого залежить фінансування армії, дав збій саме на етапі паперової роботи? Затримка траншу — це не технічна дрібниця, це реальні гроші, яких зараз немає в системі.

Цього тижня два новини про соціальні виплати в Україні стоять поруч — і разом вони розповідають набагато більше, ніж кожна окремо. Світовий банк дає 236 мільйонів євро на пенсії та допомоги. А Пенсійний фонд тим часом визнає, що роздав частину виплат двічі і тепер просить гроші назад. Питання просте: якщо ми не можемо нормально адмініструвати виплату у 1500 гривень 13 мільйонам людей — навіщо нам черговий зовнішній борг на «фінансування соціальних статей»? **Борг під чужу гарантію** Угода з Світовим банком у рамках проєкту PEACE in Ukraine — це не грант. Це кредит. 236 мільйонів євро, які Україна зобов'язана повернути з відсотками. Так, під гарантії Швеції — це знижує вартість запозичення, але не скасовує сам борг. Гарантія означає: якщо Україна не платить, платить Стокгольм. Після чого виставляє рахунок Києву. Куди підуть гроші? «На фінансування пріоритетних соціальних статей державного бюджету — пенсій, допомог та інших виплат громадянам». Це не цільова програма з чіткими KPI — це бюджетна підтримка. Тобто гроші зайдуть у загальний казан Мінфіну і будуть витрачені на поточні зобов'язання. Нічого нового не збудується, жодна система не реформується. Просто закриється дірка в бюджеті. Механізм добре знайомий: зовнішній кредитор фінансує операційні витрати держави, яка не може звести кінці з кінцями без зовнішньої підтримки. Це не розвиток — це утримання на апараті штучного дихання. І кожен такий транш збільшує державний борг, який колись доведеться обслуговувати з бюджету, який і зараз не вистачає. За даними Мінфіну, тільки у 2025 році Україна залучила понад 40 мільярдів доларів зовнішнього фінансування. Частка зовнішніх запозичень у покритті бюджетного дефіциту перевищує 70%. Ми буквально живемо в кредит — і кожна нова угода, навіть під шведські гарантії, це черговий цвях у кришку скриньки майбутнього боргового навантаження. **Збій чи система?** Тепер — Пенсійний фонд. ПФУ виявив «технічний збій», через який частина з 13 мільйонів отримувачів допомоги у 1500 гривень отримала виплату двічі. Фонд вимагає повернення грошей. Тут кілька важливих питань, відповідей на які публічно немає. Перше: скільки людей отримали подвійну виплату і яка загальна сума переплати? ПФУ не назвав цифр. Якщо навіть 1% від 13 мільйонів — це 130 тисяч людей і мінімум 195 мільйонів гривень надміру витрачених коштів. Якщо більше — рахуйте самі. Друге: як виявили збій — одразу чи через тижні? Виплати були у квітні, новина з'явилась наприкінці травня. Майже два місяці. Що відбувалося весь цей час з грошима, які вже були в обігу? Третє: хто несе відповідальність? «Технічний збій» — зручне формулювання, яке нікого не звинувачує. Але система ПФУ не береться з повітря. Її хтось розробляє, хтось супроводжує, хтось тестує. За якими тендерами закуповується це програмне забезпечення? Хто підрядник? Яка вартість контракту на обслуговування? У публічних реєстрах ProZorro можна знайти чимало цікавого про ІТ-закупівлі ПФУ. Фонд щороку витрачає десятки мільйонів гривень на програмне забезпечення та його супровід. Після кожного такого «збою» логічне питання: за що платимо? Четверте: як ПФУ планує повернути гроші? Вимагати від пенсіонерів — людей, які часто ледве зводять кінці з кінцями — повернути 1500 гривень через «техн

Мінфін підписав кредит від Світового банку на 236 млн євро під шведські гарантії — гроші підуть на пенсії та соціальні виплати. Одночасно Пенсійний фонд визнав, що через «технічний збій» частина з 13 мільйонів отримувачів допомоги по 1500 гривень отримала подвійну виплату у квітні. Питання просте: скільки грошей пішло не туди, чому збій виявили лише зараз — і чи всі «помилкові» отримувачі справді повернуть кошти?

Три новини цього тижня на перший погляд не пов'язані між собою. Але якщо поставити їх поруч і задати правильні питання — вимальовується досить тривожна картина про стан українських державних фінансів, їхню прозорість і спроможність системи контролювати власні виплати. **236 мільйонів євро: чиї гроші, чия відповідальність** Мінфін підписав чергову кредитну угоду зі Світовим банком — цього разу 236 мільйонів євро в рамках проєкту PEACE in Ukraine. Гроші підуть на пенсії, допомоги, соціальні виплати. Звучить благородно. Але зупинімося на деталях. По-перше, кошти надходять під гарантії уряду Швеції. Тобто шведські платники податків несуть ризик у разі, якщо Україна не зможе або не захоче обслуговувати борг. Це не грант — це кредит. Його доведеться повертати. І повертати його будуть українські платники податків або ж майбутні покоління, залежно від того, як складеться ситуація з бюджетом після завершення активної фази війни. По-друге, фінансування «пріоритетних соціальних статей» — це де-факто затикання дірок у поточному бюджеті. Україна залучає зовнішній борг, щоб платити пенсії просто зараз. Це не інвестиція в інфраструктуру, не програма відновлення, не підтримка виробництва. Це операційний борг на поточне споживання. Саме по собі це не злочин в умовах війни — але це серйозний індикатор того, наскільки критичним є розрив між доходами бюджету та його видатковою частиною. По-третє, питання: яка частина цих 236 мільйонів пройде через прозорі механізми звітності? Проєкт PEACE in Ukraine передбачає моніторинг з боку Світового банку — але практика показує, що міжнародні інституції фіксують відхилення постфактум, коли гроші вже витрачені. Де звіт про попередні транші аналогічних програм? Як використовувалися кошти? Ці питання залишаються відкритими. **Пенсійний фонд: «технічний збій» ціною в мільйони** Одночасно Пенсійний фонд України повідомляє про «технічний збій», через який частина з 13 мільйонів отримувачів фінансової допомоги по 1500 гривень у квітні отримала виплату двічі. ПФУ вимагає повернення коштів. Рахуємо. Навіть якщо помилково подвійну виплату отримав лише 1% від 13 мільйонів — це 130 тисяч осіб. Помножте на 1500 гривень — отримуєте 195 мільйонів гривень зайво витрачених коштів. Якщо відсоток вищий — цифра зростає пропорційно. ПФУ не розкрив, скільки саме людей постраждали від «збою» і яка загальна сума помилкових виплат. Чому? Тут виникають питання набагато серйозніші, ніж просто технічна помилка. Перше: як система, яка обробляє виплати мільйонам громадян, може «збоїти» таким чином, що одна й та сама людина отримує гроші двічі? Це питання до архітектури IT-системи ПФУ, яка, нагадаємо, роками отримує фінансування на модернізацію. Де аудит цих систем? Друге питання складніше: а як ПФУ взагалі виявив цей збій? Якщо система здатна «помилково нарахувати» гроші, чи здатна вона так само «помилково нараховувати» виплати неіснуючим або давно померлим отримувачам? Це класична схема розкрадань у соціальних фондах по всьому світу — «мертві душі» у реєстрах, задвоєння виплат, фантомні отримувачі. ПФУ не дав жодної відповіді на ці питання, обмежившись вимогою повернути гроші. Третє: яка реальна механіка повернення? Пенсіонер, який отримав зайві 1500 гривень і вже їх витратив — а переважна більшість людей, що живуть на пенсію, саме так і роблять — опиняється у ситуації боржника перед державою. Це

Світовий банк під шведські гарантії дає Україні 236 млн євро на соціальні видатки — пенсії, допомоги, виплати. Паралельно Пенсійний фонд визнає, що його власна система дала збій і роздала частині з 13 мільйонів отримувачів одну й ту саму виплату двічі. Питання не в техніці: якщо система не контролює масові виплати на рівні 1500 гривень — хто і як контролюватиме потік у сотні мільйонів євро?

Три новини сьогодні — і всі три, якщо дивитися уважно, розповідають про одне й те саме: про те, як держава керує грошовими потоками, коли власних ресурсів не вистачає, контроль кульгає, а тіньовий сектор живе за своїми правилами. **236 мільйонів євро: черговий кредит на поточні витрати** Міністерство фінансів підписало з Світовим банком угоду на 236 мільйонів євро в рамках проєкту PEACE in Ukraine. Гроші надходять під гарантії Швеції — тобто шведський платник податків де-факто є поручителем за цим боргом. Спрямування — пенсії, допомоги, соціальні виплати. Зупинімося на секунду. Це не інвестиційний кредит у інфраструктуру, не фінансування відновлення, не програма підтримки малого бізнесу. Це кредит на поточне споживання — на виплати, які держава зобов'язана здійснювати щомісяця. Тобто Україна позичає гроші, щоб платити пенсії. Це не вирок і не сенсація в умовах війни — це реальність бюджетного дефіциту, який, за останніми оцінками, перевищує 40% від видатків. Але це означає, що кожна гривня пенсії сьогодні — це борг, який треба буде повернути завтра. Питання, яке треба ставити: яка частка поточних соціальних видатків покривається за рахунок зовнішніх запозичень? За даними Мінфіну, лише прямої бюджетної підтримки від міжнародних партнерів у 2025 році Україна отримала близько 38 мільярдів доларів. Соціальний блок видатків — пенсії, субсидії, допомоги — становить орієнтовно третину державного бюджету. Арифметика проста і невтішна: без зовнішньої підтримки системи соціального захисту в нинішньому обсязі не існувало б. Шведські гарантії — це окрема деталь. Стокгольм не просто дає гроші: він бере на себе ризик неповернення. Це означає, що Швеція здійснила власну оцінку кредитоспроможності України і визнала ризик прийнятним — але лише за умови, що вона сама виступає страховиком. Без цієї гарантії умови кредиту були б суттєво жорсткішими або Світовий банк взагалі не надав би такий транш. Тобто реальна вартість цих 236 мільйонів євро — не лише відсотки за кредитом, а й вартість шведського поручительства, яку ми побачимо в майбутніх двосторонніх домовленостях. **ПФУ і подвійні виплати: технічний збій чи системна проблема?** Пенсійний фонд України виявив, що частина з 13 мільйонів отримувачів разової допомоги у 1500 гривень у квітні отримала суму двічі. ПФУ вимагає повернення. Рахуймо. 13 мільйонів отримувачів, виплата 1500 гривень. Загальна сума програми — 19,5 мільярда гривень. Навіть якщо «збій» стосувався 1% отримувачів — це 130 тисяч осіб і 195 мільйонів гривень переплат. Якщо 5% — вже майже мільярд. ПФУ не повідомив точної кількості постраждалих від «технічної помилки». Це перше запитання. Друге: як саме відбувся збій? Система виплат ПФУ — це не аматорська розробка, це інфраструктура, що обслуговує мільярди гривень щомісяця. Подвійне нарахування — це не «технічна дрібниця». Це або помилка в логіці верифікації транзакцій, або збій інтеграції між реєстрами, або щось складніше. Без аудиту коду і транзакцій ця відповідь невідома. Третє питання — найгостріше: хто поверне гроші? ПФУ «вимагає повернення», але механізм примусового стягнення з пенсіонерів в Україні вкрай обмежений. Пенсія захищена від стягнення за законом. Людина, яка вже витратила 1500 гривень — а більшість пенсі

Мінфін підписує кредит на 236 млн євро під шведські гарантії — гроші підуть на пенсії та соціальні виплати. І рівно в той самий день ПФУ визнає, що через «технічний збій» частина пенсіонерів отримала квітневу допомогу двічі — і тепер мусить повертати гроші назад. Питання просте: якщо система роздає зайве мільйонам людей і не помічає цього одразу — хто контролює рух цих сотень мільйонів євро всередині бюджету?

Три новини цього тижня, на перший погляд, не пов'язані між собою. Але якщо дивитись крізь призму руху грошей — вони розповідають одну й ту саму історію про те, як Україна живе в умовах хронічного бюджетного дефіциту, латаючи діри позиками, допускаючи системні збої у виплатах і водночас втрачаючи сотні мільйонів гривень на нездатності або небажанні оподатковувати нові джерела доходів. **236 мільйонів євро: позика, яку треба повернути** Міністерство фінансів підписало чергову кредитну угоду зі Світовим банком — цього разу на 236 мільйонів євро в рамках проєкту PEACE in Ukraine. Гроші йдуть на пенсії, допомоги, соціальні виплати. Під гарантії Швеції. Зупинімось на секунду на цій конструкції. Швеція виступає гарантом — тобто якщо Україна не поверне борг, відповідальність несе шведський платник податків. Для України це означає нижчу вартість залучення коштів. Але це не грант — це кредит. Його треба повернути з відсотками. Що це означає на практиці? Бюджет-2026 вже зараз передбачає колосальний дефіцит. Зовнішнє фінансування — від Світового банку, МВФ, ЄС, двосторонніх кредиторів — фактично перетворилось на базовий механізм фінансування соціальних зобов'язань держави. Тобто Україна сьогодні платить пенсії в тому числі за рахунок грошей, які наступні покоління будуть повертати роками після закінчення війни. Питання не в тому, чи потрібні ці гроші — очевидно, що потрібні. Питання в тому, наскільки прозоро і ефективно вони використовуються. Проєкт PEACE in Ukraine — це програмний підхід, де кошти не прив'язані до конкретних контрактів, а фінансують загальні видаткові статті бюджету. Це зручно з точки зору гнучкості, але ускладнює аудит: довести, що саме ці 236 мільйонів пішли саме на пенсії, а не на щось інше — технічно складно. Саме такі «бюджетозамінні» позики є найменш прозорими з погляду цільового використання. **Пенсійний фонд і подвійні виплати: технічний збій чи системна проблема?** Пенсійний фонд України оголосив, що через «технічний збій» частина з 13 мільйонів отримувачів допомоги у розмірі 1500 гривень отримала виплату двічі — тобто 3000 гривень замість 1500. ПФУ вимагає повернення переплати. Цифри: навіть якщо помилково отримали подвійну виплату лише 1% від 13 мільйонів осіб — це 130 тисяч людей по 1500 гривень переплати. Разом — 195 мільйонів гривень. Реальний масштаб збою ПФУ не повідомляє. Тепер запитання по суті. Перше: як взагалі можливий такий «технічний збій» у 2026 році в системі, яка обробляє мільярди гривень щомісяця? Які механізми контролю дублікатів транзакцій? Де was double-spending prevention? Друге: наскільки реалістично повернути ці гроші? Значна частина отримувачів допомоги — люди похилого віку, ВПО, малозабезпечені. Для багатьох з них 1500 гривень вже витрачені на продукти чи ліки. Вимога повернення де-факто перетворює державну помилку на фінансовий тиск на найвразливіші категорії населення. Третє — і найважливіше: скільки разів подібні «збої» вже траплялись, але залишались непублічними? ПФУ — один із найбільших розпорядників бюджетних коштів у країні. Аудит його IT-систем та механізмів верифікації виплат — питання, яке Рахункова палата мала б досліджувати регулярно і публічно. Але є ще один кут зору. «Технічний збій» — зручне пояснення. Значно важче перевірити, чи не було частини цих «помилкових» виплат свідомим з

Мінфін підписує кредитну угоду зі Світовим банком на 236 млн євро під шведські гарантії — гроші підуть на пенсії та соціальні виплати. І того ж дня з'ясовується, що Пенсійний фонд через «технічний збій» двічі виплатив допомогу частині з 13 мільйонів отримувачів — і тепер вимагає повернення грошей назад. Питання просте: якщо система не може коректно провести разову виплату в 1500 гривень, під який контроль іде черговий мільярдний кредит?

Два новини з сьогоднішньої стрічки — про кредит Світового банку на 236 мільйонів євро та про масштабний збій у системі виплат Пенсійного фонду — насправді читаються як одна. І ця одна новина про те, в якому стані знаходиться українська соціальна інфраструктура, коли мова заходить про реальні гроші. **Кредит: хто платить, хто гарантує, хто контролює** Мінфін підписав угоду зі Світовим банком на 236 мільйонів євро в рамках програми PEACE in Ukraine. Гроші підуть на пенсії, допомоги та інші соціальні виплати. Гарантом виступає Швеція. Стоп. Давайте розберемо цю конструкцію по кістках. По-перше, це кредит — не грант. Україна ці гроші поверне з відсотками. Коли, за якою ставкою, за яким графіком — у публічних повідомленнях традиційно не уточнюється. Мінфін підписав угоду, прес-служба написала про «пріоритетні соціальні статті» — і все. Умов кредитування в публічному просторі немає. Це вже стало нормою, і ця норма повинна дратувати кожного платника податків. По-друге, Швеція виступає гарантом. Це означає, що якщо Україна не зможе обслуговувати борг — шведські платники податків закривають дірку. Звісно, у рамках програм підтримки союзників це стандартна практика. Але тоді виникає питання: а які умови Швеція ставить Мінфіну в обмін на цю гарантію? Чи є там вимоги до прозорості використання коштів, до аудиту, до звітності? Публічно — тиша. По-третє, 236 мільйонів євро — це приблизно 10,4 мільярда гривень за поточним курсом. Для порівняння: місячний фонд виплат пенсій в Україні становить орієнтовно 40-45 мільярдів гривень. Тобто цей кредит — це приблизно чверть місячних пенсійних витрат. Одноразова затичка в хронічній дірі. Що це означає на практиці? Те, що Пенсійний фонд системно не здатен фінансуватися за рахунок власних надходжень. Дефіцит ПФУ покривається з держбюджету, держбюджет латається зовнішніми запозиченнями. Це не криза — це модель. Питання в тому, скільки ще років ця модель протримається і який борговий тягар вона накопичить. **Подвійні виплати: збій чи симптом** Одночасно з підписанням кредитної угоди Пенсійний фонд оголосив, що частина з 13 мільйонів отримувачів разової допомоги у 1500 гривень отримала виплату двічі — через «технічний збій». Фонд вимагає повернення надміру нарахованих коштів. Тут важливо зупинитися і поставити кілька незручних запитань. Перше: скільки людей отримали подвійну виплату? ПФУ цього не повідомляє. Якщо навіть 1% від 13 мільйонів — це 130 тисяч осіб. Помножте на 1500 гривень — це 195 мільйонів гривень зайвих виплат. Якщо 5% — майже мільярд гривень. Де цифра? Чому її немає у публічному повідомленні? Друге: як технічний збій взагалі стає можливим у системі такого масштабу? Виплати 13 мільйонам людей — це одна з найбільших операцій у держфінансах країни. Вона повинна мати багаторівневий контроль, звірку реєстрів, авторизацію транзакцій. Якщо «збій» призводить до масових подвійних нарахувань — це не баг, це архітектурна проблема. Або питання до підрядника, який розробляв і підтримує систему. Третє — і найбільш принципове: хто поверне гроші реально? ПФУ вимагає повернення від пенсіонерів. Але значна частина отримувачів — люди похилого віку з мінімальними пенсіями, без заощаджень, котрі вже витратили ці гроші. Юридично вони, можливо, зобов'язані пов

Мінфін підписує кредит на 236 млн євро під шведські гарантії, щоб закрити діри в пенсіях і допомогах — і того ж тижня Пенсійний фонд визнає, що через «технічний збій» частині з 13 мільйонів отримувачів виплатили по 1500 гривень удвічі. Питання просте: якщо система не може коректно провести масову виплату на суму, яку вона вже робила раніше, то що відбувається з контролем за значно більшими потоками? Тепер ПФУ вимагає повернення грошей від пенсіонерів — замість того, щоб пояснити, хто відповідає за збій і чи не вийшло щось «зайве» не лише до отримувачів.

Три новини сьогоднішнього дня на перший погляд не пов'язані між собою. Але якщо дивитися через призму контролю над енергетичними активами, грошовими потоками та державними інтересами — картина складається доволі чітка. І не дуже приємна. **Лукойл: ще один дедлайн, ще одна відстрочка** OFAC знову продовжило термін для продажу іноземних активів «Лукойлу». Це вже не перше продовження — і кожне нове «ще трохи почекайте» заслуговує на пряме запитання: кому це вигідно? Активи «Лукойлу» за кордоном — це не абстрактні цифри. Це нафтопереробні потужності, термінали, частки в трубопровідних консорціумах. Поки тривають продовження, ці активи продовжують генерувати грошовий потік або, щонайменше, зберігати вартість для потенційних покупців. Кожна відстрочка — це час, протягом якого можна перемістити капітал, перереєструвати права власності через підставні структури, знайти лояльніших посередників. З точки зору України — будь-яке затягування санкційного тиску на російські нафтові активи прямо корелює з тривалістю війни та обсягами російських нафтових доходів. «Лукойл» — другий за величиною виробник нафти в Росії. Його іноземні активи — це валютна подушка для Кремля. Кожен місяць відстрочки коштує не абстрактних «переговорних позицій», а цілком конкретних мільярдів доларів, які продовжують крутитися в системі. Питання не лише до OFAC. Питання до тих, хто лобіює ці продовження — і які інтереси вони при цьому представляють. **Григоришин: Інтерпол як інструмент чи як виставка?** Офіс генпрокурора просить арешт Костянтина Григоришина — щоб потім звернутися до Інтерполу. Схема виглядає логічно. Але давайте розберемо механіку. Григоришин — один із найбільших приватних власників в українській енергетиці. Йому належали або приписувались частки в обленерго, машинобудівних підприємствах, генеруючих потужностях. Людина, яка роками перебувала в сірій зоні між українським і російським бізнесом — і при цьому довго залишалась поза серйозним кримінальним переслідуванням. Зараз, за повідомленнями «Схем», ОГП хоче заочний арешт як підставу для червоного оголошення Інтерполу. Є кілька питань, які журналіст зобов'язаний поставити. Перше: чому зараз? Григоришин не з'явився вчора. Його зв'язки з російським капіталом обговорювались публічно ще до 2022 року. Якщо є склад злочину — де були попередні роки? Друге: які конкретно активи стоять за цим провадженням? Енергетичні об'єкти в Григоришина — це не просто папери. Це діючі підприємства з персоналом, з підрядниками, з грошовими потоками. Арешт фізичної особи автоматично ставить питання про подальшу долю цих активів — хто їх візьме під управління, через який механізм, на яких умовах. Третє: хто є вигодонабувачем від можливого переходу активів під державний контроль або до інших приватних рук? В українській практиці кримінальне переслідування великого бізнесмена майже ніколи не буває ізольованим від питання про перерозподіл власності. Це не означає, що Григоришин невинуватий. Це означає, що справа потребує прозорості — публічних обвинувачень, конкретних сум, конкретних епізодів. А не лише процесуальних рухів у бік Інтерполу. **Orlen в «Укрнафті»: польський інтерес чи українська потреба?** Польська група Orlen веде переговори щодо участі в «Укрнафті». Голова Orlen говорить про зміцнення позицій на українському ринку пального. «Укрнафта» — найбільша мережа АЗС в Україні, а також один із ключових гравців у видобутку. Після того як держава відновила контроль над компанією

ОГП просить арешт Костянтина Григоришина — людини, чий бізнес роками працював у секторах, де держава і приватний капітал перетинаються надто зручно: енергетика, промисловість, держзамовлення. Арешт потрібен формально — щоб запустити механізм Інтерполу, бо сам фігурант, судячи з усього, вже давно не в Україні. Питання не в тому, чи оголосять розшук — питання в тому, чи є реальна воля довести справу до активів, а не зупинитись на міжнародному ордері як фінальній крапці.

Три новини сьогоднішнього дня — на перший погляд різні за географією та сюжетом — розповідають про одне й те саме: про системну нездатність або небажання держав притягнути великий капітал до реальної відповідальності. Розберімо кожну. **«Лукойл» і безкінечний дедлайн** OFAC знову — вкотре — продовжив термін для продажу іноземних активів «Лукойлу». Це вже стало ритуалом: американське відомство встановлює дедлайн, після чого тихо його переносить. Питання просте: скільки разів можна продовжувати термін, перш ніж санкції перестають означати щось конкретне? Активи «Лукойлу» за межами Росії — це рафінерії, АЗС-мережі, частки в консорціумах — у сукупності коштують мільярди доларів. Щоразу, коли OFAC переносить дедлайн, ці активи продовжують або генерувати дохід на користь структур, пов'язаних із Москвою, або просто «заморожуватись» у стані невизначеності, що влаштовує всіх, крім тих, хто хотів би бачити реальне відчуження. Для України це питання не абстрактне. «Лукойл» історично був присутній і на українському ринку нафтопродуктів, і в структурах, дотичних до українського енергетичного сектора. Кожна відстрочка — це сигнал: санкційний тиск можна пережити, якщо у вас достатньо юристів і лобістів у Вашингтоні. **Григоришин: від олігарха до фігуранта справи Інтерполу** Історія Костянтина Григоришина — підручниковий приклад того, як українська система роками не могла або не хотіла займатися великим бізнесом із сумнівним минулим, а тепер наздоганяє. Офіс генпрокурора просить арешт — і лише після цього планує звернутись до Інтерполу. Тобто людина вже перебуває за межами України, і механізм розшуку запускається по факту відсутності, а не як превентивний інструмент. Це стандартна українська схема: спочатку фігурант встигає виїхати, потім починається процесуальна карусель. Григоришин — не просто бізнесмен. Його пов'язують із енергетичними активами, зокрема обленерго, які десятиліттями були об'єктом непрозорих схем перехресного субсидування, заниження тарифів для «своїх» і завищення для держави. Якщо слідство справді має докази — вони мають бути оприлюднені, принаймні у форматі обвинувального висновку. Якщо їх немає — то запит до Інтерполу виглядає як тиск, а не як правосуддя. Запитання, яке залишається без відповіді: які саме активи Григоришина в Україні зараз перебувають під арештом? Яка їхня оцінена вартість? Чи є серед них об'єкти критичної інфраструктури? Від відповідей на ці запитання залежить, чи є ця справа реальним кроком до відновлення активів, чи черговою демонстраційною акцією ОГП. **Orlen хоче зайти в «Укрнафту»: польський бізнес і українські ризики** Польська Orlen веде переговори щодо участі в «Укрнафті» — найбільшій мережі АЗС України. Голова компанії говорить про «зміцнення присутності» на ринку. Звучить як нормальна бізнес-логіка, але деталі мають значення. По-перше, «Укрнафта» — це не просто мережа заправок. Це компанія з надзвичайно складною корпоративною історією, яку десятиліттями контролював Ігор Коломойський через міноритарний пакет, що давав йому фактичний контроль усупереч частці держави. Після рішення уряду 2022 року про передачу управління державі ситуація змінилась, але корпоративна структура залишається непростою. По-друге, Orlen — це державна компанія Польщі. Тобто мова йде про можливу участь іноземної держкомпанії в українському стратегічному активі. Це не просто угода M&A — це питання енергетичного суверенітету та того, на яких умовах Україна готова допускати іно

ОГП просить арешт Костянтина Григоришина — щоб потім звернутися до Інтерполу. Чоловік, якому належали активи в енергетиці на мільярди, зараз поза Україною, а справа роками топталася на місці. Запитання просте: чому Інтерпол — лише зараз, і що встиг вивести бізнесмен за той час, поки система «готувалася»?

```json { "title": "Григоришин, Orlen і «Лукойл»: три історії про те, як активи міняють власників — або не міняють", "content": "Три новини сьогоднішнього дня об'єднує одна тема: великі промислові та енергетичні активи, навколо яких крутяться мільярди, змінюють або не змінюють власників у мутній воді санкцій, кримінальних проваджень і непрозорих переговорів. Розберемо кожен кейс окремо — і запитаємо правильні запитання.\n\n**«Лукойл» і нескінченний дедлайн OFAC**\n\nУправління OFAC вкотре продовжило термін для продажу міжнародних активів «Лукойлу». Вкотре — це ключове слово. Це вже не перше продовження, і кожне нове продовження означає одне: активи залишаються в руках структур, пов'язаних із підсанкційним російським нафтовим гігантом, ще якийсь час. \n\nЗапитання просте: хто від цього виграє? Покупці, які отримують час на переговори й можуть збивати ціну? Чи посередники, які заробляють на кожному місяці затримки? Санкційний режим, який має бути інструментом тиску на Москву, перетворюється на бюрократичний марафон із відкритою датою фінішу. \n\nДля України це не абстрактна проблема. «Лукойл» досі присутній у переробці та транспортуванні нафти в регіонах, де українські інтереси прямі. Кожен місяць продовження — це місяць, коли санкційний тиск на Росію слабшає рівно настільки, щоб нафтові доходи Кремля залишалися стабільними. OFAC, схоже, більше стурбований тим, щоб не нашкодити ринкам, ніж тим, щоб задушити фінансування війни.\n\n**Григоришин: ОГП хоче Інтерпол — але чому так довго?**\n\nКостянтин Григоришин — не нова фігура для тих, хто стежить за українською енергетикою. Це людина, яка десятиліттями була присутня в обленерго, генерації та суміжних активах. Офіс генпрокурора тепер просить суд обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою — з подальшим зверненням до Інтерполу.\n\nАле ось що важливо: Григоришин фізично перебуває за кордоном. Це означає, що ОГП фактично просить арешт заочно, щоб потім ініціювати міжнародний розшук. Процедурно це виправдано. Але виникає закономірне запитання: чому зараз? Які конкретно епізоди інкримінуються? Йдеться про активи часів до 2022 року, про схеми в енергетиці, про відмивання? \n\nБез конкретики звинувачень будь-який арешт виглядає як інструмент тиску, а не правосуддя. У справах такого масштабу — а Григоришин контролював або контролює активи на сотні мільйонів доларів — деталі мають значення. Якщо ОГП має докази схем у держзакупівлях чи тарифному регулюванні в енергетиці — це одна розмова. Якщо це продовження давніх корпоративних конфліктів у новій обгортці — зовсім інша.\n\nОкремо варто зазначити: Інтерпол — це не автоматичний механізм. Організація останніми роками все обережніше ставиться до запитів із країн, де судова незалежність викликає питання. Навіть якщо ОГП отримає рішення суду, «червона картка» Інтерполу не гарантована. І це теж потрібно тримати в голові.\n\n**Orlen хоче «Укрнафту»: польський капітал іде туди, де дешево**\n\nПольська Orlen веде переговори щодо можливої участі в «Укрнафті». Голова компанії Іренеуш Фонфара говорить про це відкрито. Orlen — найбільший нафтопереробний концерн Центральної Європи, державна компанія Польщі з виручкою понад 30 мільярдів євро на рік.\n\n«Укрнафта» — це не просто мережа АЗС. Це видобуток, переробка, роздріб. Після фактичної renationalization компанії через конфлікт із Коломойським і введення держконтролю структура власності там досі непрозора. Держава через «Нафтогаз» контролює більшість, але менший пакет залишається предметом суперечок.\

ОГП просить арешт для Костянтина Григоришина — людини, чий бізнес десятиліттями переплітався з держпідприємствами в енергетиці. Інтерпол — це вже не внутрішня гра, це сигнал, що активи й тіло підозрюваного, швидше за все, за межами України. Ключове питання не де він знаходиться, а де знаходяться гроші — і чи встигла держава накласти арешт на активи до того, як вони розчинились офшорами.

З 2024 по 2026 рік політично значущі особи провели підозрілих готівкових операцій на понад 6 млрд грн — і отримали відмову в менш ніж 1% випадків. Питання просте: фінансовий моніторинг існує для галочки чи для роботи? Поки система фіксує підозри, але не зупиняє потоки — це не контроль, це статистика.