Два золота, дебют і Умань: що нас радує і тримає в напрузі цього тижня

Сідаю з кавою і думаю: цей тиждень — він такий... багатошаровий. Є речі, від яких хочеться плакати від гордості, є — від яких боляче, і є — які просто змушують стежити не відриваючись. Давайте по порядку. **Золото — і не одне** Почну з найкращого. Наші дефлімпійські збірні — і чоловіча, і жіноча — виграли золото чемпіонату світу з баскетболу 3х3 у сербському Златиборі. Два золота. Одразу. В одному турнірі. Я знаю, що ми звикли радіти перемогам українських спортсменів — і часом навіть трохи приймаємо їх як належне. Але зупиніться на секунду. Ці люди тренуються, змагаються, їдуть на інший кінець Європи і перемагають — попри все, що відбувається в країні. Попри те, що в багатьох з них рідні — під окупацією або на фронті. Попри те, що спортивна інфраструктура в Україні — це окрема болюча тема. Два золота чемпіонату світу — це не просто медалі. Це сигнал світові: Україна живе, Україна бореться, Україна перемагає. І не тільки зі зброєю в руках. Таким новинам треба давати більше простору в медіапросторі. Набагато більше. **Мудрик повернувся. Але чи готовий?** Тепер про те, за чим стежила, мабуть, половина України. Михайло Мудрик вийшов на поле в офіційному матчі вперше за 647 днів. Шістсот сорок сім днів — це майже два роки. Це ціла допінгова дискваліфікація, яка стала одним із найгучніших і найболючіших скандалів в українському спорті за останній час. Теппер він у Тоттенгемі. Новий клуб, новий старт, нова сторінка — принаймні так хотілося б думати. Але тренер клубу оцінив його дебют жорстко. Коротко і без прикрас: «Він не готовий». І знаєте що — я не вважаю це вироком. Я вважаю це чесністю, яка, можливо, піде на користь. 647 днів без офіційних матчів — це колосальний розрив. Навіть якщо ти весь цей час тренувався, підтримував форму, працював із психологом — повернутися в ігровий ритм Прем'єр-ліги одразу на повну неможливо. Це знає будь-який спортивний лікар, будь-який тренер і, впевнена, сам Мудрик. Питання не в тому, чи готовий він зараз. Питання — скільки часу йому дадуть і чи буде підтримка. Тоттенгем узяв його не просто так. Там щось бачать. І я дуже хочу, щоб ця ставка виявилася правильною — хоч би як неоднозначно ми ставимося до всієї його历史 останніх двох років. Мудрик — все одно наш. І ми дивимося. **Умань, Рош га-Шана і спільне патрулювання** Щороку в цей час Умань перетворюється на особливе місце. Тисячі хасидських паломників з'їжджаються до могили рабина Нахмана з Брацлава — і це не просто релігійна традиція, це цілий культурний і логістичний феномен, з яким місто живе вже десятиліттями. Цього року ситуація особлива — і не лише через воєнний час. До Умані прибули ізраїльські поліцейські, які розпочали спільне патрулювання з українськими колегами, Нацгвардією та ДСНС. Міжнародна координація безпеки — це вже само по собі показово. Я розумію, чому це викликає змішані почуття. З одного боку — нам є про що думати всередині країни, і виділяти ресурси на забезпечення паломництва в умовах повномасштабної війни — рішення непросте. З іншого — Україна і далі дотримується своїх міжнародних зобов'язань, підтримує традиції, не закривається від світу. І це теж важливий сигнал. Умань у ці дні — це мікрокосм. Там зараз українська поліція стоїть поруч з ізраїльською