Мінськ грає в дві сторони: між провокаціями та сигналами до діалогу

Одночасні кроки Лукашенка — заклик до зустрічі з Зеленським і звинувачення України в «атаках на прикордоння» — є класичною тактикою керованої напруженості: Мінськ тримає відкритими обидва вектори залежно від того, як розвиватиметься ситуація навколо переговорів по Україні. Прийом Тихановської в Києві на тому самому тлі — чіткий сигнал Банкової, що легітимність Лукашенка не є переговорною валютою. Роздробленість ЄС щодо призначення переговорника з Росією лише посилює простір для подібних маніпуляцій: коли Захід не має єдиної позиції, периферійні гравці на кшталт Мінська отримують можливість торгуватися з усіма одночасно. Фортифікації на кримських пляжах і економічне виснаження Москви від китайської «допомоги» вказують на одне: Росія готується до затяжної оборонної фази, а не до нових наступальних авантюр.