Григоришин, Orlen і «Лукойл»: три історії про те, як великі гроші уникають відповідальності

Три новини сьогоднішнього дня — на перший погляд різні за географією та сюжетом — розповідають про одне й те саме: про системну нездатність або небажання держав притягнути великий капітал до реальної відповідальності. Розберімо кожну. **«Лукойл» і безкінечний дедлайн** OFAC знову — вкотре — продовжив термін для продажу іноземних активів «Лукойлу». Це вже стало ритуалом: американське відомство встановлює дедлайн, після чого тихо його переносить. Питання просте: скільки разів можна продовжувати термін, перш ніж санкції перестають означати щось конкретне? Активи «Лукойлу» за межами Росії — це рафінерії, АЗС-мережі, частки в консорціумах — у сукупності коштують мільярди доларів. Щоразу, коли OFAC переносить дедлайн, ці активи продовжують або генерувати дохід на користь структур, пов'язаних із Москвою, або просто «заморожуватись» у стані невизначеності, що влаштовує всіх, крім тих, хто хотів би бачити реальне відчуження. Для України це питання не абстрактне. «Лукойл» історично був присутній і на українському ринку нафтопродуктів, і в структурах, дотичних до українського енергетичного сектора. Кожна відстрочка — це сигнал: санкційний тиск можна пережити, якщо у вас достатньо юристів і лобістів у Вашингтоні. **Григоришин: від олігарха до фігуранта справи Інтерполу** Історія Костянтина Григоришина — підручниковий приклад того, як українська система роками не могла або не хотіла займатися великим бізнесом із сумнівним минулим, а тепер наздоганяє. Офіс генпрокурора просить арешт — і лише після цього планує звернутись до Інтерполу. Тобто людина вже перебуває за межами України, і механізм розшуку запускається по факту відсутності, а не як превентивний інструмент. Це стандартна українська схема: спочатку фігурант встигає виїхати, потім починається процесуальна карусель. Григоришин — не просто бізнесмен. Його пов'язують із енергетичними активами, зокрема обленерго, які десятиліттями були об'єктом непрозорих схем перехресного субсидування, заниження тарифів для «своїх» і завищення для держави. Якщо слідство справді має докази — вони мають бути оприлюднені, принаймні у форматі обвинувального висновку. Якщо їх немає — то запит до Інтерполу виглядає як тиск, а не як правосуддя. Запитання, яке залишається без відповіді: які саме активи Григоришина в Україні зараз перебувають під арештом? Яка їхня оцінена вартість? Чи є серед них об'єкти критичної інфраструктури? Від відповідей на ці запитання залежить, чи є ця справа реальним кроком до відновлення активів, чи черговою демонстраційною акцією ОГП. **Orlen хоче зайти в «Укрнафту»: польський бізнес і українські ризики** Польська Orlen веде переговори щодо участі в «Укрнафті» — найбільшій мережі АЗС України. Голова компанії говорить про «зміцнення присутності» на ринку. Звучить як нормальна бізнес-логіка, але деталі мають значення. По-перше, «Укрнафта» — це не просто мережа заправок. Це компанія з надзвичайно складною корпоративною історією, яку десятиліттями контролював Ігор Коломойський через міноритарний пакет, що давав йому фактичний контроль усупереч частці держави. Після рішення уряду 2022 року про передачу управління державі ситуація змінилась, але корпоративна структура залишається непростою. По-друге, Orlen — це державна компанія Польщі. Тобто мова йде про можливу участь іноземної держкомпанії в українському стратегічному активі. Це не просто угода M&A — це питання енергетичного суверенітету та того, на яких умовах Україна готова допускати іно